Домашня група – це органічна частина місцевої церкви зі своїм «лідером»/пастором (або й не одним, мається на увазі характер і функції), яка окрім біблійного навчання/наставництва, молитви і спілкування, практикує взаємну відповідальність її членів один за одного та служіння один одному даними Богом дарами.
В Божому Слові ви навряд чи віднайдете хоч один текст, який прямо велів би кожному християнину бути членом домашньої групи. За відвідування не дадуть навіть «зірочки/сонечка» і не поставлять галочку. Тому що відвідування групи має зовсім іншу причину, мотивацію, мету.
Існування домашніх груп зумовлене не лише гоніннями на християн перших століть чи відсутністю залу/аудиторії з достатньою кількістю місць/сидінь для її відвідувачів. Домашні групи від заснування церкви (Дії 2, Дії 2:41-47, Дії 5:42) були невід’ємною частиною християнського життя на рівні із загальними богослужіннями і, тим більше, практикувалися в часи гонінь, коли зібрання були під забороною.
Минуло 4 роки, розпочалися гоніння, церква не могла збиратися уся разом та продовжувала існувати «по домівках» (Дії 8:1-3).
Останній раз в Богодухновенній Історії Церкви (тобто у Діях Апостолів) фраза «по домах» зустрічається у 20 розділі 20 вірші. На той момент йшов 56 рік від Різдва Христового і Павло здійснював свою третю місіонерську подорож. І, що надважливо відмітити, ці слова відносять до християн із язичників (до Ефесян). Виходить, минуло близько 30 років, а церква не полишала своєї практики зборів «по домах», і навіть язичники перейняли досвід християн із Єрусалиму та Юдеї.
Домашня група відтоді і не ставала альтернативою місцевій церкві з її вченням, організаційною структурою і порядками. Часом домашня група називалася «домашньою церквою» (Рим. 16:3-4), тому що збиралася в чиємусь приватному будинку (заможних членів общини), де, наприклад, було достатньо місця для проведення таких зустрічей/зібрань. Або ці ж заможні християни могли бути і «керівниками» такої домашньої церкви (Фил. 1-3).
Що ж особливого у домашній групі? Вона є підґрунтям для втілення багатьох новозавітніх повелінь, яким набагато важче слідувати на загальних зібраннях (коли церква збирається на 2-3 години всього 1 чи 2 рази на тиждень). А саме, близько «50 повелінь один одному». Що ж це за повеління «один одному»? Це усі словосполучення у наказовій формі, що відносяться до усіх без винятку християн, без поділу на соціальні і вікові групи, щоб виконувати, як Божу волю для Його слави і блага своєї душі та душі ближнього.
Наприклад, Мр. 9:50 «...майте мир між собою!» В Ів. 13-15 тричі сказано про заповідь любові між Христовими учнями. Про взаємну любов багато сказано і в листах Апостолів. «Втішайте один одного» сказано в 1 Сол. 4:18. В Рим. 12:16 сказано: «Думайте між собою однаково...» Уявіть, це лише декілька із 50 вказівок.
Тому, проблема відсутності на групі власне не у самій відсутності, а у неможливості проявляти «найпростіші» дари любові, миру, єдності, добра, співчуття і т.д. до тих, кого Господь помістив разом з вами в одне духовне тіло.
Та варто відмітити ще одну обов’язкову складову домашніх груп. У кожній із вищезгаданих цитат в Діях Апостолів ви можете побачити, що ключовою/головною частиною домашніх груп були біблійне навчання/проповідь (навіть) і благовістя. Причому навчання, яким воно назване в оригіналі, було не дискусивним чи плюралістичним (там не намагалися довести свою думку чи дати надію, що думка кожного правильна), але авторитетним, ствердним, як таким, що походить від Бога, а не видумки лектора/ведучого. Щодо благовістя, то, як може бути не дивним для когось, воно необхідне не лише невіруючим. Воно «сила Божа» для віруючих (Рим. 1:16) і потребує нагадування і заглиблення саме для віруючих (1 Кор. 15:1-2; 2 Пет. 1:10-15) в першу чергу. Євангеліє – це основа християнського життя. Без постійного нагадування собі Євангелія життя віруючого може ставати слабким і навіть нестерпним. Релігійне життя без суті дуже швидко і сильно виснажує.
Ми ділимося потребами і подяками на домашніх групах. Ми розповідаємо про своє життя. Ми співаємо. Ми сумуємо і сміємося. Ми п’ємо чай з печивом і можемо влаштувати вечерю хоч кожного разу. Але, якщо ми віднімемо біблійне навчання та благовістя, група втратить своє первісне значення.
Якщо ви звернете увагу на історію нашої церкви, вона розпочиналася саме з двох домашніх груп. Саме під час групи часто відбувалися навернення до Бога. Саме домашні групи пізніше «переросли» у місцеву церкву. З тих пір існування груп не припинялося, а якщо говорити про кількість, то саме зараз вона досягла своєї вершини.
Ми дуже вдячні Богові за усіх лідерів/наставників і домашні групи, через які ще ефективніше відбувається Боже домобудівництво. Слава Йому!
Приступа Артем