Про поїздку на український півострів можна було б писати і писати. Багато цікавого, «нового», не зовсім українського. Та що поробиш, не ті обставини, щоб замахнутися на величезний репортаж.

Вперше у своєму житті я мав щастя побувати в далекій Індії. Купа вражень, думок, емоцій, чергових мрій та планів на майбутнє. Хочу поділитися з вами часточкою побаченого світу Азії.

На минулому тижні з групою служителів м. Тернопіль нам вдалося побувати на Сході України, щоб допомогти церкві і світу виживати у цей складний період життя та історії. Побувати вдалося у різних прифронтових містах і селищах. Відверто кажучи, атмосфера досить гнітюча. Її навіює не лише наявність блокпостів чи залишки руйнації минулих військових дій. Мабуть не так сильно, як потенційна небезпека за декілька кілометрів з боку ЛНР чи ДНР, відсутність роботи, втрата майна, мрій, планів, рідних.

Дорогі брати й сестри, дякую за молитви і підтримку, завдяки вам ми змогли з’їздити на Півострів і поділитись Доброю Новиною. Наша подорож тривала з 29 квітня по 4 травня.

На цей раз ми вирішили їхати машиною до кордону, але була проблема, де там її залишити. Бог дав мудрості і ми знайшли церкву недалеко від кордону, в місті Чаплинка. Там погодилися, щоб наша машина лишилась у них. Я дякувала і прославляла Бога за те, що Його діти є скрізь. Ми виїхали з Києва пізно ввечері і на ранок приїхали в Чаплинку. Бог беріг нас всю дорогу, слава Йому за це. Кордон перейшли дуже швидко, без пригод, відчувалось, що за нас молиться багато братів і сестер.

Нещодавно Господь подарував можливість братам з церкви «Община Доброго Пастиря» та брату з церкви «Скеля» мати короткострокову поїздку в Крим.

Від початку ми зрозуміли, що усе йде не по-нашому плану. Автомобіль довелося залишити в Херсонській області на заправці. Проходили через кордон «своїми ногами» вночі. У зустрічаючого (з Криму) зламався автомобіль, тому довелося чекати транспорт, який би нас забрав, три години (комусь навіть вдалося поспати на сумках при дорозі). Тоді втішала думка, що усе йде по-Божому плану.