Давайте уявимо корабель. Зовсім не важливо звідки та куди він направляється. За його штурвалом стоїть мудрий і досвідчений капітан. Він впевнено тримає правильний курс і все у нього прораховано, адже він уже не вперше відправляється у далеке плавання. Кожного разу він усе-усе обдумує наперед і ніколи не перестає звіряти напрямок корабля. Час від часу поряд з ним опиняється байдужий помічник, але частіше його немає, він бездумно прогулюється на палубі корабля. Авжеж, з таким-то капітаном про щось там ще й думати! Та з незрозумілих причин наш корабель втрачає свій маршрут і попадає в шторм. Капітан корабля у відчаї, він намагається змінити ситуацію, але ніяк не вдається, до того ж, помічника знову немає поруч. Де ж він?! Врешті-решт, обурений та ображений на свого капітана, помічник у пориві гніву іде до штурвалу, але не для того, щоб допомогти. Він іде сказати своєму командиру: «Ти нас привів у шторм! Ти в усьому винен!» Погодьтеся, що це було справжнім нікчемством, та й лише б подумати, що відчув у той момент капітан.