На початку лютого група із семи братів із церкви «Община Доброго Пастиря» м. Рівне відвідали церкви нашого Об’єднання Біблійних місіонерських церков України на Дніпропетровщині: «Дім Агапе» в м. Кам'янському (пастор Сергій Тимофєєв) і «Шлях до Спасіння» в м. Нікополь (пастор Юрій Свердлов), а також родину, яка була в евакуації на Рівненщині, а зараз мешкає в смт Червоногригорівка, та церкву «Ковчег» в м. Дніпро.
Бог нас поєднав з церквою «Дім Агапе». Надзвичайно цінно, щоб ми пам’ятали про них. У них менше ресурсу, менше приміщення, менше людей, але вони продовжують посвячено служити понеділок-четвер, потім готуються і знов служать. Через церкву «Дім Агапе» кожен місяць проходить більше як 500 людей. Нещодавно вони вирішили відкривати ще одну точку на іншому березі Дніпра в іншому невеличкому приміщенні. Ми можемо брати з них приклад у їхній посвяті. І ми маємо молитися, щоб Бог розширив їхні межі, бо на тому березі ще більше людей і більша потреба.
Сергій Альонов
Одна жінка з Харкова сказала, що війна дала їй можливість зупинись і подумати про Бога. Її звати Галина. Її син загинув у ДТП, і вона питає, чому так сталось і чи це Божа воля, чи воля диявола. Я боявся цих питань і сильно молився до Бога, щоб Він говорив через мене.
Подружня пара, чоловік і жінка, працювали в Донецькому аеропорту і мали три квартири, мали повний достаток і забезпечену старість, але в одну мить втратили все. І тепер мусять винаймати маленьке житло в іншому місті за великі кошти.
Інша жінка втратила всіх родичів через війну або проблеми зі здоров’ям, і тепер лишилася сама.
Чоловік був водієм автобуса на підприємстві. Коли стався прямий приліт в автобус, він був за кермом. 19 людей загинуло, а він вижив...
Біля паркану багатоповерхівки в Дніпрі, в яку влучила російська ракета, стоять свічки та дитячі іграшки. Страшно думати і розуміти, що там вирувало життя, а тепер лиш руїна… Ми спілкувалися з чоловіком, який був у сусідньому під'їзді цього будинку, і стіна його квартири обвалилась.
Таких історій дуже багато. Ми для таких людей повинні бути слугами і нести їм любов Христа і говорити їм про Бога. І люди готові слухати, готові приймати, коли їм несуть Христове співчуття.
Павло Руденко
У Нікополі ми спілкувалися з пастором Юрієм Яковичем, і він каже, що кожен день є прильоти як по розкладу: друга ночі, зранку, потім о 15:00. Через водосховище стріляють весь час, бо там через 4 км Енергодар. Люди з церкви були дуже здивовані і раді нас бачити. Усім передають вітання. Ми колись були причетні до заснування цієї церкви.
А далі була Червоногригорівка, це кілька кілометрів від Нікополя. Коли ми приїхали, у них вночі також приліт був. Там живе сім’я наших друзів, що були у нас в Заліссі, — Даша, Альона і її чоловік Діма. Ми помолились з них, вони були дуже раді бачити нас
В неділю в «Домі Агапе» Павло Руденко проповідував про небеса, і це було великою втіхою і надією для цих людей. Дякуємо за всі молитви про нашу поїздку!
Микола Нікітін
Коли ми стояли в Дніпрі біля зруйнованої багатоповерхівки, я згадував історії, які мені розповідали люди. І мені подумалося, що це лише через велику Божу милість я, виїжджаючи зі свого дому на окупованій території і пройшовши кілька блокпостів, не пережив нічого страшного, відбувся, як то кажуть, легким переляком і все. На жаль, дуже часто забуваю за це дякувати.
Валентин Злидений
У Кам'янському в нас були зустрічі з людьми, що приходили за допомогою. У групах було 10–12 людей і була класна можливість упродовж години спілкуватися з ними. Тут у нас в Рівному чи в Заліссі це спілкування з переселенцями не таке гостре, як там. Тут люди вже трошки заспокоїлись, а там відчувається сильний їхній біль. Люди приходять за гуманітарною допомогою, але вони готові чути Євангелію. Вони дуже відчувають, що за них піклуються і допомагають їм, і в цей час ти можеш бути близько до людей і ти можеш розділити їхній біль. І це важливо, але й дуже важко, бо в Кам’янському було багато людей, багато історій і багато горя.
Церква в Кам’янському доволі невелика, і коли ти дивишся на обсяг роботи, яку вони роблять, — це вражає. Уже 8 місяців вони служать (мали перерву лише на 2 тижні). Це 120–150 людей кожен тиждень. Це розмови, це допомога, це піклування і участь у їхніх стражданнях. Це не просто дати людині пакет, ти кожного вислуховуєш — це постійний біль, який люди пережили. Хтось не розуміє, ми не все знаємо, але урок для нас — це йди до кінця, незважаючи на втому, йти, поки є сили. Потім відпочинемо.
Михайло Чекомудян
У цій поїздці Господь показав багато різних моментів, дав доторкнутися до Своєї роботи в церкві. Нам всім хочеться бачити плоди свого служіння. І коли ми їхали назад, ми заїхали в церкву в Ірпінь, і саме там Бог показав мені плоди. Коли ми заїхали до своїх в гості, нас там приймали, як найближчих родичів. Коли ми підійшли до церкви, біля нас почали збиратися жіночки, які були учасниками евакуації. Коли почалась війна, вони всі прийшли за допомогою до церкви. І через евакуацію і те, що далі з ними відбувалось, Бог їх торкнувся, і потім, коли вони повернулися до себе додому, вони прийшли в цю церкву. І вже багато хто з них прийняв хрещення, або готується до хрещення. Я добре пам’ятаю їхні очі й обличчя, коли ми займались евакуацією, це був жах і пітьма, а зараз вони світяться, і це видно. І це мене дуже порадувало.
Ігор Касаткін
