Об'єднання Біблійних Місіонерських Церков України
Хочу вам розповісти про зібрання нашої церкви, на якому був присутній Бог. І повнота моєї радості не в усіх тих благословіннях, що Господь їх подарував, а в тому, що Він був разом з нами. Я переконана, що кожен із тих, хто був присутній на недільному поклонінні, по-особливому пережив Божу благодать і у своїй тихій молитві воздав хвалу Всевишньому. А я спробую розповісти про те, чим нас Бог поблагословив у Своїй невичерпній доброті.
Тиждень провели разом сім’ї церкви «Община доброго Пастиря» в таборі «Сім’я – місце служіння». Загалом табір відвідало до 90 учасників, з них близько сорока дітей. Упродовж декількох днів з 10 по 16 серпня учасники табору мали прекрасну можливість слухати проповіді, які підготували пастори Тарас Приступа та Станіслав Колпаков.
Давайте уявимо корабель. Зовсім не важливо звідки та куди він направляється. За його штурвалом стоїть мудрий і досвідчений капітан. Він впевнено тримає правильний курс і все у нього прораховано, адже він уже не вперше відправляється у далеке плавання. Кожного разу він усе-усе обдумує наперед і ніколи не перестає звіряти напрямок корабля. Час від часу поряд з ним опиняється байдужий помічник, але частіше його немає, він бездумно прогулюється на палубі корабля. Авжеж, з таким-то капітаном про щось там ще й думати! Та з незрозумілих причин наш корабель втрачає свій маршрут і попадає в шторм. Капітан корабля у відчаї, він намагається змінити ситуацію, але ніяк не вдається, до того ж, помічника знову немає поруч. Де ж він?! Врешті-решт, обурений та ображений на свого капітана, помічник у пориві гніву іде до штурвалу, але не для того, щоб допомогти. Він іде сказати своєму командиру: «Ти нас привів у шторм! Ти в усьому винен!» Погодьтеся, що це було справжнім нікчемством, та й лише б подумати, що відчув у той момент капітан.
Чи доводилося вам коли-небудь переживати час останніх днів перед народженням дитинки? А радіти її появі на цей світ? Чи відчули ви «смак» цього щастя? Ми – так. Бог дарує нам таке щастя. І по Його милості знову наші сестри могли зібратися, щоб підтримати майбутню маму. Такі зустрічі стали для нас великою цінністю і справжнім благословінням від Господа, так як у цей час сестри можуть бути разом, роздумувати над Словом Божим, спілкуватися, старші навчати молодших, як любити й виховувати дітей і, найголовніше – підтримати вагітну словами підбадьорення, обітницями з Біблії, а також молитися за неї. Для майбутньої мами це завжди є «могутньою» підтримкою, додає їй радості й віри. Великим благословінням була й наша остання зустріч.
Протягом 5 днів молодь нашої церкви зі своїми друзями подорожувала мальовничими Карпатами. Туристичний похід було складено за маршрутом Говерла ‒ Піп Іван.
Пройдено майже 50 км гірських доріг, з’їджено 29 кг продуктів, заспівано безліч пісень, обговорено багато питань.
Хочу поділитися з вами однією дуже цікавою історією. Це відбулося в Лондоні. Одна іноземна журналістка вирішила розпочати своє знайомство з новою країною, і першим ділом, її зацікавили публікації у місцевій пресі. Придбавши для себе одну із самих популярних місцевих газет і упаковку печива, щоб перекусити, вона присіла за столиком кав’ярні. Ця жінка так захопилася переглядом газети, що не помітила, як поруч з нею опинився якийсь незнайомий чоловік і, на її превеликий подив, він їв її печиво. Це так сильно обурило іноземку, що вона протягнула руку і пересунула печиво до себе. Однак, незнайомий чоловік посміхнувся і перетягнув печиво назад поближче до себе. Ось чого-чого, а такого, у Лондоні вона не сподівалася побачити. Виразивши своїм поглядом незадоволення, вона знову перетягнула печиво назад до себе. Дуже дивно, але незнайомець, як і попереднього разу, посміхнувся і зробив те ж саме. І так повторилося ще декілька разів, і врешті-решт, коли залишилося одне, останнє печиво, незнайомий чоловік, розділив його навпіл і запропонував половинку для іноземки. «От нахаба!», ‒ подумала вона і, поспішно вставши, пішла. А закінчується ця історія тим, що незадовго після цього, коли обурена жінка відкрила свою сумочку, щоб взяти звідти гроші, вона побачила в ній, як то не дивно, запаковане печиво. Виявляється, що насправді, вона навіть і не діставала його. Цікаво було б знати, про що вона подумала у той момент... Але, з впевненістю можу сказати, що ця історія показує нам, що таке благодать і яке наше ставлення до неї. Адже благодать – це незаслужений дар від Бога, а ми сприймаємо це, як належне. І от, по милості нашого Господа, протягом шести чудових днів у нашому таборі ми могли вивчати предмет благодаті, і не тільки, але і в дійсності насолоджуватися нею, завдяки нашому Спасителю, Ісусу Христу.
Окрім причастя, перша неділя липня запам’яталася присутністю гостей. А саме – Володі Демедюка. Шкода, з ним не могла бути донька Ніколь. Коротко, але змістовно Володя розповів про те, як зі Світланою та Ніколь їм доводилося проходити важкі випробування, а також неодноразово закликав членів церкви не сидіти на місці, не бути пасивними. Мабуть, найбільше підбадьорює те, що зі смертю Світлани Володя не втрачає надії, а знаходить утіху й натхнення в Богові, щоб жити далі, незважаючи на біду.
Дуже радію, що могла відвідати Фестиваль надії. На такому заході я була вперше, тому на мене справив захоплююче враження масштаб дійства. Величезна кількість людей, серед яких ті, які ще не пізнали Бога, прекрасні виступи християнських музикантів, проповідь Євангелія, молитва про мир у країні і, окрім цього всього, прекрасна організація з безкоштовним прямим міжобласним транспортом і приміським сполученням. Усе це, і не тільки, ні що інше, як милість Божа до українського народу. Попри війну, внутрішню кризу, Господь щедрий до нашого народу і Йому за це слава. Була в захопленні від того, наскільки Церква Божа була віддана Господу у ділі спасіння душ людських. Це проявилося у завчасній підготовці, навчанні душеопікунів, постійній молитві і пошуку тих, хто зможе відвідати фестиваль.
Отже, нехай кожен з вас любить жінку свою, як себе самого, а жінка нехай поважає свого чоловіка! Еф. 5:33
В суботу 04 липня 2015 року відбулася зустріч «Чудова дружина», присвячена вивченню десятого розділу книги Марти Піс, про повагу жінки до чоловіка. Ця тема починається з прикладу про те, як перед виходом з дому вранці, дружина саркастично кинула своєму чоловікові: «Ти ж не збираєшся одягнути цю краватку, правда?». Після цієї краплі отрути настала напружена пауза, оскільки стало очевидним, що він саме таки збирався його одягти. Чоловік опинився у незручному положенні, тому що скажи він «Так», він розумів, що дружина вважатиме його виглядає кумедним, дружина не залишила йому жодного рятівного шансу, щоб поміняти краватку і водночас не виглядати по-дурному. В результаті дружина замислилася про те, що змусила відчувати свого чоловіка, а також згадала місце Святого Письма, де написано: «...жінка нехай поважає свого чоловіка!» Еф. 5:33 і буде при цьому «помічником подібним до нього» (Быт. 2:20), адже вона знала, що чоловік потребував в той момент її допомоги, а не дошкульного зауваження. Першим обов’язком жінки в цій ситуації було виявляти повагу, а другим – дати корисну пораду.
Так, зазвичай, закінчувалися фільми чи мультфільми мого дитинства. Так закінчився і сезон молодіжних зустрічей 2014-2015 років в «Общині Доброго Пастиря».
Літо, випуск і різні справи хоча й завадили, та не усім, зібратися за столиками у невеличкій компанії. Серед присутніх були й гості. Разом ми згадували, що мали протягом останнього, без малого, року, співали, молилися, спілкувалися і слухали Слово.
